Історія вінілових платівок:

Принцип звукозапису, який на довгі роки стане еталонним, було відкрито ще у 1857 році Едуардом Леоном Скоттом де Мартенвілем — за декілька десятків років до того, як виникли безпосередньо вінілові платівки. Запатентований на території Франції пристрій фоноавтограф пропонував записувати звукову хвилю на скляний валик, покритий кіптявою або папером. А сам звук уловлювався через великий рупор, на кінці якого встановлювалася голка.

Через двадцять років на шляху до вдосконалення системи звукозапису з’явиться ще одна істотна технологія. Проходячи службу на телеграфі, винахідник та вчений Томас Едісон під час спостереження за роботою перфокарт помітив певну закономірність. Кожен контакт, що стосувався отворів на карті, видавав різні за висотою звуки. Через кілька місяців, 1877 року, в патентному бюро США з’являється опис приладу, який стане справжнім прабатьком вінілових програвачів.

Для виготовлення перших грамплатівок використовувався вулканізований каучук темно-бурого кольору, що називається ебонітом. Цей матеріал віддалено нагадує пластмасу і добре піддається обробці, що особливо примітно при створенні дублікатів. На жаль, матеріал не пройшов випробування часом через схильність до окислення при впливі денного світла і зміну ебоніту приходить органічний матеріал – шеллак. Наступні тридцять років технологія виробництва пластин залишається незмінною. Товсті й важкі «шовкові» платівки поступово обживаються в будинках меломанів-початківців. Грамофон, а його наступник, що вийшов у 1907 році, – механічний патефон, стають не тільки завсідниками клубів, ресторанів та освітніх закладів, але й впевнено входять у життя рядового споживача.

“My record collection probably tells the story of my life better than I could in words.”

Colleen Murphy

З моменту появи фонографа Едісона і до сьогодні принцип звукозапису платівок практично не змінився. Звукові коливання за допомогою рекордера перетворюються на механічні, що подаються на різець, який і наносить картинку композиції на сталевий диск з мідним напиленням. Отриманий шаблон переноситься на нікелеві копії й лише потім починається тиражування вінілових пластин методом пресування.

Красивий альбом-вкладиш із зображенням виконавця, акуратний прозорий пакет, що оберігає поверхню пластинки від подряпин, псуються голки, вічна проблема – запобіжники та непередаваний звук теплого, ніжного потріскування в динаміках… Мало хто міг передбачити, що поява накопичувачів на магнітних стрічках так і не зможуть зламати кохання слухачів до вінілового звуку